Славні сини

Жил собі крамар, і було в нього дві доньки. От як підросли вони, крамар розіслав скрізь грамотки: хто з царенків візьме за себе  його меншу доньку, тому вона народить три сини – по коліно в сріблі, по груди  в золоті, на чолі – ясен місяць, по боках – зірок рясно.
Приїхав із чужодального  королівства Іван- короленко й оженився на крамаревій доньці. Прожили вони рік, і народила вона сина - по коліно в сріблі, по груди  в золоті, на чолі – ясен місяць, по боках – зірок рясно.

Старшу сестру-лиходійницю заздрощі взяли, підкупила  вона бабу-повитуху, от та й обернула дитятко на голуба, випустила його в чисте поле, прийшла до короленка та й каже:
- Твоя жінка народила кошеня!
Короленко розгнівався , хотів її на смерть скарати, одначе вирішив дочекатися другого сина.
Наступного року  народила йому крамарева донька ще одного красеня-сина, а баба-повитуха, що її намовила сестриця-лиходійниця, і його обернула на голуба,  випустила в чисте поле, а короленкові сказала, нібито його жінка народила щенятко.
Дуже короленко гнівався,  однак вирішив дочекатися третього сина. Але і цього разу сталось те саме: баба-повітуха обернула хлопця на голуба, а короленкові  сказала, що в нього не син, а дерев` яний оцупок народився.
А три брати-голуби зібрались докупи та й полетіли за тридев`ять земель, у тридесяте царство.
Короленко тим часом чекав на четвертого сина, а той візьми та й уродився  звичайнісіньким хлопцем  – ні  в золоті, ні в сріблі, без зірок і без місяця.
Як дізнався про те короленко, то зараз прикликав своїх вельмож та князів, ті радились, радились та й нарадились: посадити королівну  з її дитям у бочку, засмолити й пустити по морю.

От посадили їх у бочку й пустили по морю.  Бочка пливе й пливе, а в королівни син росте й росте.
Пригнала хвиля бочку до острова, й розбило її об виступ скелі.
Син із матір`ю вийшли на острів, роззиряються, де б голову  прихилити. Забрели в темний ліс, аж там син угледів на стежці гамана. Підняв його, а там – крімень і кресало. Що ж, буде чим вогонь викресати! От ударив він кресалом об кремінь – коли це де взялися сокира й дубець:
- Що робити, наказуй?
- Побудуйте нам палац, та щоб було що їсти – пити!
Заходилася сокира рубати, а дубець палі вбивати, й за мить такий палац збудували, що кращого й на світі нема. І всього там уповні: чого тільки душа просить.
Пропливали повз острів заморські гості- крамарі, дивилися на палац зачудовано. І добулись вони до королівства Івана-короленка. От пристали їхні кораблі з товаром до берега, і пішли крамарі в палац із гостинцями вдарити короленкові доземним чолом.
- Гей, заморські гості-крамарі,  - питає їх Іван-короленко, - багато ви морів  змандрували, в багатьох краях побували, чи не чули, де яка новина?
Кажуть крамарі:
- Серед моря-окіяну лежить острів. Досі там ріс дрімучий ліс та розбій стояв: годі було пішому пройти, кінному проїхати. А теперь височіє палац, та такий гарний,  і живе в тому палаці  прекрасна королівна із сином.
От Іван-короленко зараз і злагодився їхати на острів: кортить  йому самому на те диво подивитися.
А старша сестра-лиходійниця його відмовляє.
-Це, - каже, - хіба диво! Он диво, то диво: за тридев`ять земель, у тридесятім царстві є зелений сад:  у тім саду є млин – сам меле, сам віє і пил на сто верст пускає. Побіля млина золотий стовп стоїть, на нім золота клітка висить, і ходить по тому стовпу вчений кіт: униз іде – пісень співає, нагору сходить – казки розповідає.
Поїхали крамарі назад і завернули до королівни на острів. Вона стрічає їх з честю, пригощає з радістю. Те, се – розгомонилися. От крамарі  й стали  оповідати, як були вони в Івана-короленка, як Іван-короленко хотів  був  на острів їхати, палац  подивитися і як старша сестра-лиходійниця   зупинила  його. Син королівни усе те вислухав, і тільки-но кораблі з крамарями відпливли, дістав свого гамана, вдарив кресалом об кремінь – вискочили сокира з дубцем:
- Що робити, наказуй.
- Щоб уранці біля нашого палацу зелений сад ріс , а в тім саду  млин стояв – та сам би молов, сам віяв і пил на сто верст пускав, щоб  побіля  млина золотий стовп височів, на нім золота клітка висіла, і ходив по тому стовпу вчений кіт!

На другий день прокинулась королівна із сином, а все вже злагоджено: біля палацу сад росте, в саду млин, коло млина золотий стовп стоїть і вчений кіт пісень співає, казки розповідає.
Чи багато, чи мало часу минуло – проїздять повз острів заморські гості – крамарі й на все те дивляться зачудовано.
Угледів  білі вітрила королівнин син, перекинувся мухою, полетів  та й сів на щоглі.
Припливають кораблі в королівство Івана-короленка, пристали  до берега, й пішли крамарі у палац із гостинцями вдарити короленкові доземним чолом. А слідом за ними й муха  полетіла.
- Гей, заморські гості-крамарі!  - каже  Іван-короленко. -  Ви багато морів  змандрували, в багатьох краях побували.  Чи не чули, де яка новина?
Крамарі віповідають:
- На морі- окіяні, на якімось там острові  ріс донедавна дрімучий ліс та розбій стояв: годі було хоч пішому перейти, хоч кінному проїхати. А тепер палац стоїть, що кращого й у цілім світі нема! Живе у палаці прекрасна королівна с сином. Біля палацу – зелений сад.  У тім саду млин стоїть - сам меле, сам віє, на сто пил верст пускає, а  побіля млина золотий стовп височіє, на ньому золота клітка висить, і ходить по тому стовпі вчений кіт: вниз іде – пісень співає, нагору сходить – казки розповідає.
От Іван-короленко зараз  і злагодився їхати на острів – кортить йому на ті дива подивитися. А старша сестра-лиходійниця стала його відмовляти.
- Це, - каже, хіба диво? Он диво, то диво: за за тридев`ять земель, у тридесятім царстві росте золота сосна, на ній  сидять пташки райскі, царських пісень співають!
Тут муха озлистивалась, укусила тітку за носа – та у вікно!
Прилетів королевнін син додому мухою, перекинувся легенем,  дістав кремінь та кресало, вдарив – вискочили сокира й дубець.
- Що робити, наказуй.
- Щоб на ранок росла в саду золота сосна, а на ній  сиділи  пташки райскі та  царських пісень співають!
На другий день прокинулась королівна із сином – а золота сосна вже у саду.
Знов їхали  мимо острова заморскі гості-крамарі, на те диво дивували. И от добулися вони до королівства Івана-короленка, а королівнин син комаром перекинувся і з ними на кораблі приплив.
-Гей, заморські гості-крамарі!  - каже  Іван-короленко. -  Ви багато морів  змандрували, в багатьох краях побували.  Чи не чули, де яка новина?
Віповідають йому крамарі:
- На морі- окіяні, на якімось там острові   живе у палаці прекрасна королівна с сином. Біля палацу  зелений сад росте.  У тім саду млин є - сам меле, сам віє, на сто пил верст пускає. Поряд  золотий стовп стоїть  із золотою кліткою, і ходить по тому стовпі вчений кіт: вниз іде – пісень співає, нагору сходить – казки розповідає. А ще  росте в саду золота сосна, а на ній  райскі  пташки сидять та  царських пісень співають!
От Іван-короленко зараз  і злагодився їхати на острів – кортить йому на ті дива подивитися. А старша сестра-лиходійниця знов його відмовляє:
- Це хіба диво? Он диво, то диво: за за тридев`ять земель, у тридесятім царстві є три  брати рідні - по коліно в сріблі, по груди  в золоті, на чолі – ясен місяць, по боках – зірок рясно!
Тут комар озлостивився, ще дошкульніше вкусив тітку за носа, задзижчав – та фур у вікно! Прилетів додому, перекинувся легенем і розповів все матері.
-Ех, - каже королівна, -  то синочки мої, а тобі – брати.
- Ну, то я піду знайду їх!
Чи довго, чи не довго, прийшов королівнин син у тридесяте царство. Бачить – будинок серед галяви.
- Зайду-но, спочину!- подумал королівнин син.
Заходить  до світлиці –там стіл накритий. На столі проскурки лежать, три пляшки з вином, і жодної душі. Узяв він, відламав та й із`їв від кожної проскурки по шматочку, відпив з кожної пляшки по ковточку й за піч сховався.
 Коли ось прилітають три голуби, вдарились об землю й перекинулися на легенів - по коліно в сріблі, по груди  в золоті, на чолі  ясен місяць, по боках – зірок рясно! Підступили  до столу, глип: проскурки  хтось  над`їв, вино надпив. От вони й кажуть:
- Якби злодій  заліз, він би все забрав, а цей тільки  скуштував. Видно, чесний чоловік до нас у гості завітав.
Молодший брат як почув це, з-за печі виходить та й каже:
- На добридень вам, рідні брати мої! Матінка веліла вам доземним чолом бити та до себе кликати.
Що то було радощів!
По тому вдарились вони четверо  об землю, перекинулися голубами та й  полетіли до своєї матінки.

За якійсь там час знов пропливали  повз острів кораблі з крамарями. Заморські гості-крамарі дивляться на той острів, дивом дивують. От добулися вони до  королівства Івана-короленка, пішли до нього з гостинцями. Він у них питається:
- А чи не чули, де яка новина?
Крамарі знов стали оповідати йому про дивовижний  острів:
- На тому острові  живе прекрасна королівна з чотирма синами: три сини краси неймовірної- по коліно в сріблі, по груди  в золоті, на чолі – ясен місяць, по боках – зірок рясно!
Іван-короленко не став більше зволікати, сів на корабель і поплив до острова. А там зустрічає його  дружина й четверо синів. Цілувались вони, обнімалися, про минувшину одне одного розпитували. A як дізнався  Іван-короленко, що з ними сталося, зараз наказав прогнати сестру-лиходійницю геть.  A стали вони жити всі гуртом- і жили довго та щасно.

 Читайте також: Чоловік та дружина