Домовик

Мишка прокинувся від того, що хтось голосно чхнув під ліжком.
Був ранній ранок. Можна було ще спати. Але сон як рукою зняло. Мишка лежав з відкритими очима.
"Пчхі" - знову пролунало під ліжком. Мишка насторожився.
"Хто це може бути? Котів у нас в будинку немає. Та якщо і з'являються, то далі сіней не заходять. Мишка нахилився і подивився. Нікого.
Під столом - нікого. Під комодом, під стільцем, під старою швейною машинкою - нікого.

Мишка зістрибнув з ліжка і човгаючи босяком, побіг до передпокою.
У будинку була тиша. Стіл на кухні був накритий лляним рушником, під яким жеврів свіжий пиріг. Поруч стояла банка молока і майже вже остиглий чайник.
- Ти чого так рано? - Здивувалася бабуся - спав би і спав, ось схопився ...
- Я не схопився. Мене розбудили - пробурчав Мишко.
- І хто це мого онука так рано підняв? - З посмішкою сказала бабуся і додала - Ну, раз встав - бігом умиватися і снідати, пиріг холоне.
Мишка намочив руки, приклав їх до сонного обличчю і витерся рушником.
- Бабусю, - почав він - у мене під ліжком, хтось чхав ...
- Наснилося, напевно - бабуся простягнула онукові шматок пірога- Чи не бери в голову.
- Ні, я точно чув, що хтось чхнув. Я не спав.
- Це, відати, шельмец Барсик в будинок прокрався. - Сердито сказала бабуся - Я його на ганку бачила. Ох! Паршивець.

- Я дивився, скрізь. Нікого Барсика не було. Не міг же він так швидко втекти?

- Доїдай і підемо, подивимося. - Заспокоїла його бабуся.

Мишка швидко з'їв сніданок, випив кухоль молока, схопив віник і помчав до кімнати.

- Ви, чого тут шукаєте? - Здивувався дідусь, увійшовши з вулиці.

- Барсик мене розбудив ... - войовничо вигукнув Мишко і став нишпорити віником під комодом.

-Хм? З чого ви взяли, що це Барсик? - Запитав дід - Барсик зі мною весь час на сінокосі гуляв.

Мишка встав і здивуванням втупився на діда.

- А хто тоді чхав? - Вже серйозно запитав він.

Дідусь, мовчки, згорнув цигарку. Закурив. І таємниче промовив:

- Домовик

Мишка остовпів. Він і раніше чув про домовиків, читав про них в казках, але вважав все це вигадками.
- Будинкових-то не буває ... Ти чого, діда? - З сумнівом в голосі промовив Мишко
- Буває, буває. Ось випадок у нас був в армії. Я тоді в солдатах служив. Відвели нас якось на нову казарму. Лягли ми спати. Раптом чуємо, хтось стогнати почав під грубкою. Так протяжно і тихо. Потім чхати став. Наш командир не витримав, схопив відро з водою, відкрив люк і хлюпнув в льох що є сили. Після цього все стихло. Злякався видать.
Дідусь помовчав і з серйозним виглядом додав:
- А ти кажеш, не буває.
Мишка цілий день не знаходив собі місця і думав над розповіддю діда. Ні, це був точно не Барсик. Невже правда домовик існує?
- Мишка! Мишка! - Почувся голос за вікном
Мишка виглянув. На вулиці стояв його друг Льонька з сусідньої вулиці.
- Ти чого сьогодні вже не виходиш?
- Справи в мене ... - понуро відповів Мишко
- Які справи?
Мишка йому розповів все як є - і про чіхі і про діда і про Барсика.
- Не може бути ?! - Скрикнув Льонька - Здорово !!!
- Чого тут здорового? - Здивувався Мишка - у мене в кімнаті приведення, а він радіє ...
- Ти що? Справжнє приведення. Оце так !!! - Не вгамовувався Льонька - Давай його зловимо !!! А потім про нас в місцевій газеті напишуть, може навіть канікули продовжать. Ми з тобою справжніми героями станемо.
- А ти не боїшся?
- Кого, приведений? Та чого їх бояться? Твій-то домовик тільки чхає. Може, прохолов. Ось я чув, що деякі будинкові речі розкидають і скла б'ють. А твій тихоня. Чхає собі під ліжком і чхає. Чого його боятися?
Було вирішено - друзі будуть ночувати разом. Воно якось і веселіше і не страшно. Льонька притягнув сачок для метеликів, ліхтарик, мотузку і тонку стару рибальську сітку - все, що потрібно для упіймання будинкових і привидів.
Настав вечір. Всі вляглися спати. Льонька ліг на сусідній кушетці, а Мишка причаївся у себе на ліжку. Все було готово для упіймання домовика. Був придуманий спеціальний план. Якщо домовик почне чхати, Мишко відразу включить ліхтарик і злякає його. А як тільки той вискочить з під ліжка, Льонька його відразу сіткою і накриє. На випадок, якщо він буде не бігати, а літати, ну як всі звичайні привиди, вирішили використати сачок. Чим же як не сачком для метеликів можна зловити літаюче приведення.
Минуло дві години. За вікном вже майже стемніло. У сусідньому ставку почали квакати жаби. Десь по кімнаті продзижчав комар. Але домовик не з'являвся.
- Льонька ?! Ти спиш! - Пошепки запитав Мишко.
- Ні. А ти?
- І я не сплю. Я ось що думаю. А якщо він не прийде. Злякається. Зрозуміє, що ми його хочемо зловити. Тоді що?
- Прийде - впевнено заявив Льонька - Будинкові людей не бояться. На те вони і будинкові - господарі будинку. А мешканці для них, ну ніби, кроликів у клітці - їдять, сплять, грають. І взагалі, тихо лежи, а то точно всіх сполохаєш.
Десь на краю села загавкав собака, рипнули хвіртка. Вдалині подав гудок нічний поїзд. Прогримів ланцюгом дворовий пес. Легкий вітерець колихнув фіранку. І все стихло.
- Льонька! Льонька! Проспали - закричав Ведмедик.
У вікно вже щосили світило сонце. Сусідські півні навперебій розминалися у своїх ранкових піснях. Щебетали птахи. По кімнаті носилися мухи і пахло свіжоскошеної травою.
- Ех! Роззяви! - З досадою видихнув Льонька.
Обидва сіли на ліжку і втупилися один на одного.
- Гаразд. Наступного разу зловимо - махнув рукою Мишка - підемо снідати.
Вони зістрибнули на холодну підлогу і тільки зібралися йти, як під ліжком у Мишки пролунало знайоме - "Пчхі".
Хлопчаки застигли.
- Чув ?! - Льонька показав пальцем під ліжко.
- Сітку давай - прошепотів Мишко
Обидва на пальчиках підкралися до ліжка і нагнулися. Нікого.
"Пчхі" - знову десь пролунало під ліжком.
- Він тут - тихо на вухо виголосив Мишка - тільки ми його не бачимо.
"Пчхі"
- Схоже, він не під ліжком - Льонька припав вухом до підлоги - він в підполі. Тягни ліхтар.
Біля комода був маленький люк. Дідусь іноді опускав туди всякі соління на зиму.
Намагаючись якомога тихіше, друзі привідкрили люк, і поки Мишка тримав кришку, Льонька перехилився через подпол і посвітив ліхтарем.

- Ха! Ха! Ось так домовик! - Вибухнув реготом Льонька - Дивись!
Мишка зістрибнув у підпілля і посвітив.
На призьбі, під самим підлогою, копошилися велика їжачиха. А поруч з нею як хвостик бігав маленький їжачок. Він весь час намагався підлізти під мамку, кректав, сопів і періодично чхав і пирхав.

Друзі закотилися сміхом.
Так в будинку з'явився ще один маленький друг. Він став загальним улюбленцем. Щоранку у підпілля ставилася велика миска молока, яка до вечора була вже порожня. Бабуся говорила, що їжачок в будинку це дуже добре. Миші і щурі бояться їжаків і намагаються піти з дому. Тому побоюватися за зимові припаси в погребі більше не варто. До того ж їжаки дуже охайні і невибагливі до їжі. Вони їдять траву, ловлять мишей і жаб, п'ють молоко і воду. А ще вони дуже добрі і рідко покидають обжиті місця. І справді - справжні будинкові.
переклад з рос.мови Константин Псянин "Домовой"

Читайте також:  Щось цікаве про крокодила